В еколого-натуралістичному центрі замешкав водяний дракон - символ 2012 року. Хоча це хоч і незвична, але все ж таки риба, сюди приходять навіть громадяни Піднебесної, які свято вірять у щасливу вдачу цієї тварини. Про те, чим живе Львівський міський дитячий еколого-натуралістичний центр, його проблеми, плани створення міського зоопарку «Леополісу» розповів його директор Ігор Антахович (на фото).
Пан Ігор очолює дитячий еколого-натуралістичний центр уже 27 років. Каже, усе своє життя присвятив тваринам.
- Пане Ігоре, ви, мабуть, з дитинства захоплювалися тваринним і рослинним світом?
- У другому класі я став юннатом у профільному гуртку. Навчався в обласному еколого-натуралістичному центрі в усіх гуртках. Починав із охорони природи, потім відвідував гурток кролівників. Вдома тримав кролів, котів, собак, курей, кіз. Обзавівся рибками. Тварин вдома тримаю досі – кота і павука-птахоїда.
Це в моїх генах. Мій батько народився на Хмельниччині, жив у селі, тримав багато тварин. Там я з головою занурювався у красу природи, стежив за домашніми улюбленцями. Після закінчення школи пробував вступити на біологічний факультет, але не пройшов конкурсу. Почав шукати училища, які готували спеціалістів за природничими професіями. Вступив в училище №48, яке готувало майстрів-квітникарів, декораторів. Здобув диплом з відзнакою, отримав шанс вступити у ВНЗ. Тоді вступив у Лісотехнічний університет на лісогосподарський факультет. Тодішній ректор довірив мені організовувати влітку шкільні табори. Подав ідею у райком партії. Домовилися з комунальниками району, що діти прибиратимуть сквери. За два тижні роботи діти заробляли 10-12 рублів (тоді для дітей це були непогані гроші). Після роботи організовували культурну програму (ігри, екскурсії, дискотеку). На четвертому курсі одружився, почав шукати роботу. Звернувся у міську станцію юннатів, мене взяли. Працював керівником гуртка акваріумістів. Із жовтня 1984 року працюю в еколого-натуралістичному центрі…
- У Львові давно точаться розмови про облаштування міського зоопарку…
- Є добра новина – мерія погодила ідею проведення зоовиставок у Снопківському парку, виділили нам у власність 4 гектари. Парк межує із еколого-натуралістичним центром і є занедбаним. Не сплачуватимемо грошей за користування парком, бо ми міський заклад. Експонуватимемо тварин місцевої фауни – оленів, козуль, кабанів, гуцульських коней, лисиць, єнотів, диких собак, ланей. Половину тварин вже маємо, частину придбаємо в інших зоопарків.
Наш центр розташований на горбистій місцевості, тому не було де організовувати зоологічні виставки. Маємо сотню видів тварин. Наша колекція нічим не поступається зоопарку. Наприклад, у Ялтинському зоопарку теж майже сотня тварин, зокрема хижих. Квиток у цей зоопарк коштує 60 гривень. На наших тварин львів’яни дивляться безкоштовно.
- Свого часу ви були противником пересувних зоотераріумів, навіть розпалили скандал довкола однієї пересувної виставки.
- Я категорично проти зоотераріумів! Пересувні виставки тварин є комерційними проектами, їх не організовують з просвітницькою метою. Тварини не витримують постійних переїздів з місця на місце, отримують стрес. Через це не розмножуються, а через рік гинуть. Удави, наприклад, витримують три-чотири місяці… Тварину потрібно негайно забрати у стаціонарну базу, щоб вона відновила сили. Пересувні зоотераріуми заборонені законом з 2005 року.
- Чи вистачає вам зараз грошей на найнеобхідніше, наприклад, на корми для тварин?
- Наш заклад комунальний, тому не можемо похвалитися, що з міської скарбниці виділяють достатньо грошей. Не знаю, скільки отримаємо цього року, але торік мали смішну суму – 7 тисяч гривень. Сім років працюємо із міським фондом охорони навколишнього природного середовища, отримуючи кошти на найнеобхідніше. Завдяки фонду отримуємо гроші на корми, вольєри для тварин, на зоологічні виставки (70 тисяч грн.). Фонд прискіпливо контролює використання грошей.
- Що скажете про безпритульних кішок і собак у Львові, яких ніде стерилізувати? Торік майже сотню тварин отруїли невідомі. До Євро-2012 приймаючі міста мають позбутися безпритульних чотирилапих, та чи правильний шлях обрали у Львові?
- Тут потрібен європейський підхід – відловити тварину гуманним методом (тимчасове присипляння уколом-автоматом), а не ганятися за нею з петлями. У клініці собак і кішок потрібно стерилізувати, зробити щеплення, вивести глисти та випустити на волю. Така тварина не буде агресивною, заблокується розмноження.
Другий гуманний шлях – забрати тварину з вулиці, зробити щеплення, залишити в притулку. У Львові його немає і до Євро-2012 точно не буде. Такі заклади є в Одесі, Києві. ЛКП «Лев» не має змоги все це робити, хоча за останні роки там створили клінічну базу. Найгірше, що у них немає місця для перетримки чотирилапих після операції.
Щодо отруєння собак, то, думаю, ЛКП «Лев» не причетне до цього. Ніхто з влади не давав вказівок труїти собак. Швидше за все, до смерті чотирилапих причетна група людей, які організувалися через Інтернет. Мовляв, вони рятують місто від тварин, бо влада не справляється. Такий рух пішов з Росії. Шкода, що правоохоронні органи не реагують на цю інтернет-групу.
- Чи бабаки Маруся і Мишко готові до прогнозів майбутньої весни на Стрітення? Чому не будите їх 2 лютого, як американці та харків’яни?
- Цього року облаштували їхню нору так, щоб була наближеною до природних умов: накидали просяної соломи, дали води, овочів (яблук, моркви). У темному підвальному приміщенні, де вони сплять, температура повітря плюс 5. Коли харківський бабак прокинувся (2 лютого), наші міцно спали, зарившись у солому, навіть не рухалися.
Коли день бабака відзначали вперше, то дотримувалися американської традиції – 2 лютого. Але до мене підійшли вихованці центру, принесли літературу, де написано, що це неправильно. Згідно із католицьким календарем, 2 лютого Стрітення відзначають в Америці. А Україна живе за православним календарем, у нас Стрітення відзначають 15 лютого. Вирішили прислухатися до дітей. Відтоді будимо бабаків на наше Стрітення.
Не варто серйозно ставитися до прогнозів бабаків, це радше традиції, веселощі і свято для дітей. Пращури не будили бабака, визначали, якою буде весна, по-іншому: виходили в поле, якщо чули свист бабаків, знали, що весна буде ранньою, якщо ні – чекали ще морозів.
Маруся досі не стала мамою. З Мишком «дружать», але потомства не мають. Припускаємо, що немає конкуренції. В природі самець має десять самок, які конкурують за самця. Торік придбали ще одну самку, тепер маємо дві Марусі. На день бабака будемо усіх будити. Сподіваємося, що тварини вдало спаруються.
- Вірите, що білий водяний дракон принесе вам удачу у 2012 році? Цього року задобрюєте його харчами?
- Звичайно, вірю! Перша удача вже нам усміхнулася – міська влада нарешті дала частину парку під зоовиставки (сміється. – Авт.). Це не обійшлося без сприяння дракона. Водяний дракон – це велика хижа риба, має сорок сантиметрів завдовжки. Він у нас захворів, біля зябрів з’явилися плями. Його лікують. Може, це грибок? Дракона нам подарував клуб акваріумістів. Годуємо його м’ясом, даємо трохи більше його улюбленої мойви.
Як символ східної культури, водяний дракон викликає захоплення у китайців. Деякі приходять подивитися, приносять з собою песиків китайської породи. Крім дракона, китайці дуже вподобали нашу мавпу... (сміється. – Авт.).
З досьє «Леополіса»
Ігор Антахович народився 20 січня 1963 року у Львові. Навчався у СШ № 48. Любить подорожувати по Україні та за кордоном з виставками та екологічними проектами. Улюблений вид спорту – волейбол. Дружина Світлана працює викладачем у дитячому еколого-натуралістичному центрі. За фахом викладач музики, але перекваліфікувалася на еколога.
